1-ша механізована гвардійська бригада «Тигри» (Хорватія): Коротка історія

1-ша механізована гвардійська бригада «Тигри» — колишня елітна військова частина Збройних сил Хорватії, прославлена в боях Війни за незалежність.

Формування

5 листопада 1990 року в Ракітє неподалік Загреба з добровольців і поліцейських створили спеціальний батальйон поліції. Ядром нової частини стали бійці, відібрані під час конкурсу «Перший хорватський правоохоронець». Командири ж сотень і батальйонів були колишніми або чинними військовими, які закінчили профільні навчальні заклади ЮНА: Маріян Марекович, Йозо Миличевич, Здравко Андабак, Дамир Шимунич, Дарко Рукавина, Йосип Лучич.

Правоохоронна діяльність

Батальйон займався бойовою підготовкою і охороняв важливі державні об’єкти в Загребі. Першим серйозним інцидентом, який став передвісником війни, був напад сербських повстанців на поліційну дільницю у Пакраці. 1 березня 1991 року «міліція» САО Країни захопила поліційний відділок і роззброїла хорватських поліціянтів. Зразу після цього спецпідрозділ хорватської поліції атакував захоплений відділок і повернув його під свій контроль. Заарештували кількох сербів. Незважаючи на збройний характер зіткнень, жертв не було. Проте наступного дня позачерговий випуск белградських «Вечірніх новин» головною новиною опублікував статті про «вбивства й геноцид сербів», вигадавши «40 убитих сербських цивільних громадян».

Невдовзі серби захопили туристичні об’єкти в Національному парку «Плитвицькі озера» й заблокували рух прилеглою трасою. Спеціальний батальйон отримав завдання навести лад. Під час операції загинув перший боєць батальйону Йосип Йович. Він став першою жертвою Війни за незалежність, а події у Плитвицях отримали назву «Кривавий Великдень».

Оскільки Хорватія на той час залишалася частиною СФРЮ, республіка не могла мати свою армію. Частини територіальної оборони мали подвійне підпорядкування, тому не могли розглядатися як надійна силова опора хорватського народу. До того ж, територіальні батальйони примусово почали роззброювати, а зброю передавати сербським парамілітарним групам. Єдиною легальною можливістю для хорватів мати якусь озброєну силу було формування підрозділів у складі республіканського Міністерства внутрішніх справ. 9 квітня 1991 року керівництво республіки ухвалило створити Національну гвардію.

25 травня 1991 року на стадіоні футбольного клубу «Загреб» провели огляд усіх частин і підрозділів республіканської гвардії. Спеціальний батальйон «Ракітє» влився до складу 1-ої «А» бригади Національної гвардії Хорватії. Через брак техніки й важкого озброєння на початках бригада була легко-піхотною, і лише згодом отримала частину обладнання і стала мотопіхотною бригадою.

Деякі підрозділи Національної гвардії були озброєні мисливськими рушницями й трофейною зброєю часів Другої світової. Одяг воїнів являв собою колоритне видовище: спортивні костюми, кросівки й черевики, робітничі комбінезони, самотужки пошиті штани й куртки військового крою з цупкої сірої, оливкової, темно-синьої чи зеленої тканини. Єдине, що було одноманітне у бійців — офіційно затверджені знаки розрізнення Національної гвардії. Утім, вже було видно, що уніформа й озброєння нової хорватської армії розвиватимуться у напрямку Заходу, тобто сучасних армій країн НАТО, тоді як Югославська народна армія (ЮНА) і підтримані нею сербські сепаратисти формою, озброєнням, структурою і тактикою залишалися у парадигмі радянської армії 1970-х років.

«Головне, що нас єднало — і на самих початках, у Ракітє, і пізніше в 1-й бригаді гвардії: ніхто з нас не мусив там бути, але всі хотіли. Ми всі мали одну мету, одне бажання й одне бачення нашої вільної Батьківщини — Хорватії. Майже всі були однолітками зі схожими переконаннями, тому безмежно вірили один одному, були братами, готові були загинути за побратима», — згадує 1991 рік полковник Михаел Пинтарич, колишній боєць спеціального батальйону й 1-ї бригади.

Структура

Зі свого складу бригада «Тигри» (Хорватія) виділила один батальйон для формування першого підрозділу військової поліції Республіки Хорватії — 66-го батальйону ВП. Замість цього батальйону в бригаді сформували новий 1-й піхотний батальйон Врапче з кодовим найменуванням «Чук», розміщений на території бази «Сеняк» у Загребі. 2-й піхотний батальйон Ракітє отримав кодове найменування «Кос». Розміщувався на вже згаданій базі спеціального батальйону поліції «Ракітє». 3-й піхотний батальйон «Жуне» формувався у загребському районі Дубрава. Основу його склали офіцери й бійці підрозділів спеціальної поліції.

4-й піхотний батальйон Кумровець під кодовим найменуванням «Ґаврани (ворони)» у червні 1991 року зайняв казарми в загребському Петрушевці. 5-й піхотний батальйон сформували в липні 1991 року у Виниці біля Вараждина. Цей підрозділ отримав кодове найменування «Облак (хмара)». У кінці 1992 року 5-й батальйон став основою для формування 7-ї гвардійської моторизовано-танкової бригади. 6-й піхотний батальйон формували з серпня 1991 року в Петрушевці, потім перемістили на туристичну базу Томиславов на горі Слєме біля столиці. Батальйон отримав кодове найменування «Орао (орел)».

Така структура зберігалася до кінця 1991 року, коли 1-ша бригада Національної гвардії стала 1-ю моторизованою гвардійською бригадою Збройних сил. Замість шести піхотних батальйонів сформували три моторизованих, прибрали окрему сотню військової поліції, створили протитанковий артилерійсько-ракетний дивізіон, зенітний артилерійсько-ракетний дивізіон і окремі підрозділи: сотні розвідки, забезпечення, зв’язку, інженерну, взводи радіоелектронної боротьби, розвідки, РХБЗ. Протягом війни бригадою командували Йосип Лучич, Маріян Марекович, Едуард Бут’єр і Йозо Миличевич. Саме в 1-й бригаді Національної гвардії починав свою військову кар’єру на Батьківщині легендарний генерал Анте Готовина (вважається, що в 1973–1978 рр. він відслужив контракт у французькому Іноземному легіоні й навіть отримав французьке громадянство).

Бойовий шлях

Вуковар

З початком югославської агресії 1-шу бригаду спрямували до Східної Славонії, де тривали найтяжчі бої. «Бойове хрещення» бригади — Битва за Вуковар. Місто зазнавало потужних атак танкових і механізованих частин Югославської народної армії, і доволі швидко опинилося в облозі. Підрозділи 1-ї бригади виявилися розділеними: частина залишалася за межами оточення, частина опинилися в обложеному місті. Бійці бригади зуміли прорватися до міста й вивести з оточення своїх товаришів, але чимало «тигрів» загинуло в місті або потрапило в полон.

З 10 червня 1991 року сотня 1-ї бригади Національної гвардії перебувала в місті Ілоку для оборони містян і майна від сербських парамілітарних структур. Ілок — найсхідніше місто Хорватії, територія якого вклинилася у межі сербської Воєводини. Улітку–восени ситуація біля Ілока та навколишніх сіл загострилася настільки, що терен опинився в оточенні сербських формувань. Підрозділу 1-ї бригади довелося з боєм вириватися з оточення, щоб врятувати особовий склад і цивільних, які вирішили виходити з міста разом з хорватськими військовими. Що цікаво, прорив і рейд проходив територією Сербії. Під час цього прориву хорвати вперше підбили танк ЮНА.

Західна Славонія

Восени 1991 року підрозділи бригади зосереджують на одній ділянці фронту біля Новської. Разом з іншими частинами хорватської армії і поліції бригада перехопила ініціативу й почала витискати ворога з окупованих територій Західної Славонії.

Так, 29 жовтня сотні 125-ї і 1-ї бригад та 65-го окремого батальйону «Іванич-Град» контратакували сербів у напрямку Ясеновця і Паклениці. У цей час інші підрозділи «тигрів» завдали потужного удару в Язавиці. До 15 листопада було звільнено село Баїр, хорватські воїни зі 117-ї бригади вийшли до мосту на річці Субоцькій, а «тигри» звільнили село Поповац. 16 листопада звільнено села Брезовац, Ливаджани, Донє Кричке. 18 листопада ворога вибили з Ловської. Серби потрапили в котел біля Кукунєвця. 19 листопада підрозділи 117-ї і 1-ї бригад вибили сербів з опорного пункту в мотелі «Трокут».

Далі наступ сповільнився, зупинившись біля добре укріпленого села Корити неподалік Ліпіка. Хорвати не раз намагалися звільнити населений пункт, але натикалися на шалений опір сербів. У селі закріпився сербський батальйон «Білі орли».

Битва за Ліпік

Вирішальна операція почалася 4 грудня 1991 року. Після цілоденного бою село вдалося оточити. Протягом ночі й усього дня 5 грудня «тигри» разом з бійцями 117-ї бригади тримали облогу, пильно стежачи, щоб до бойовиків не підійшло підкріплення. 6 грудня хорвати почали звільнення Ліпіка й змогли відсунути ворога вглиб Корити. Остаточно сербів вибили з цих населених пунктів 7 грудня 1991 року. У боях за Кориту загинуло двоє гвардійців: Іван Любич і Маріо Штивин.

Звільнення Корити відкрило оперативний простір для подальшого просування. 8 грудня 6-й батальйон 1-ї бригади фронтальною атакою звільнив село Ягму. Горнє Кричке, Горня Субоцька й Доня Субоцька були звільнені 9 грудня. 11 грудня у Доній Субоцькій загинула військовослужбовиця 1-ї бригади Ясна Яковлевич.

До кінця вересня 1991 року хорватські війська зайняли більшу частину колишніх військових баз ЮНА і захопили чимало важкого озброєння, включно з танками, артилерійськими системами й РСЗВ. 1-шу бригаду Національної гвардії теж посилили: частина отримала 12 танків і бронетранспортери, було сформовано перший танковий батальйон.

3 листопада 1991 року з військових частин і структур Національної гвардії утворили Збройні сили Хорватії. Бригада була переформована на 1-шу механізовану гвардійську бригаду Сухопутних військ.

Подальші дії хорватських сил зупинилися 3 січня 1992 року згідно з Сараєвським перемир’ям, підписаним 2 січня. Лінія фронту тимчасово стабілізувалася.

Далмація

В середині 1992 року 1-ша механізована гвардійська бригада отримала завдання деблокувати обложений югославами Дубровник. Завдання бригада успішно виконала, а до кінця 1992 року було повністю звільнено найпівденнішу частину Хорватії. Важливим епізодом цього періоду війни став морський десант «тигрів» біля Цавтата в ніч з 20 на 21 жовтня 1992 року.

«Це був перший морський десант на Адріатиці, у якому брали участь піхота, бронемашини й артилерія. Звичайний невеликий пором “Пелєшанка” намагався подолати п’ятиметрові хвилі, дув сильний штормовий вітер. Ворог просто не чекав, що ми можемо з’явитися з відкритого моря. Люди дуже мучилися, не могли дочекатися, коли вже вийдуть на тверде. Ми запливли прямо в Цавтат, на саму набережну, а вони чекали нас з іншого боку, з гір» — згадує колишній командир «тигрів» бригадний генерал Едуард Бут’єр.

У 1993 році підрозділи бригади залучалися до участі в операції «Маслениця». Протягом 22 січня – 1 лютого 1993 року хорватська армія звільнила території на північ від Задара, захоплені формуваннями Республіки Сербська Країна. Надалі треба було боронити звільнені терени гірського масиву Велебіту від контратак сербів.

2 лютого 1993 року начальник Головного штабу генерал Янко Бобетко наказав сформувати зведений батальйон, до якого увійшли посилена сотня 1-ої гвардійської бригади й до двох сотень 133-ї бригади. Командиром зведеного батальйону призначили легендарного комбата-2 «тигрів» Даміра «Ґаврана» Томляновича. Полковник Томлянович відібрав найкращих бійців свого батальйону, до посиленої сотні додали взвод з інженерної сотні, відділення розвідників і трьох медиків.

На Велебіті «тигри» з приданими підрозділами зайняли позиції спеціального батальйону поліції. Друга половина 1993-го й 1994 рік минули в позиційній обороні, боротьбі з диверсантами та бойовій підготовці. Ділянку від Новіграда до Велебіту гвардійці 1-ї бригади боронили до червня 1994 року, коли їх змінили бійці 84-го гвардійського батальйону «Терміти».

1995 рік

У травні 1995 року бригада бере участь в операції «Блискавка» на одному з двох головних напрямів удару. У результаті важких боїв і завданих сербським сепаратистам поразок було звільнено від незаконних формувань низку населених пунктів, «тигри» з’єдналися з 3-ю гвардійською бригадою і взяли під контроль дорогу Загреб–Липоваць, що дало змогу поновити автомобільне сполучення, якого не було більше двох років. «Блискавка» звільнила майже всю Західну Славонію, від Старого Грабовця на заході до Нової Градишки на сході й від Псуня на півночі до Старої Градишки на півдні.

Важливу роль бригада відіграла в операції «Літо ’95», під час якої зайняла гірські терени на схід від території, окупованої т. зв. Республікою Сербською Країною. Опанувати цю місцевість було важливо для подальших дій хорватських сил.

В операції «Буря» 1-ша механізована гвардійська бригада відповідала за прорив до кордону Боснії і Герцеговини північніше від Госпича. Підрозділи бригади звільнили Плитвиці й вийшли на кордон, де з’єдналися з частинами 5-го корпусу Армії Боснії і Герцеговини та спільно з ними пішли далі на північ на деблокування анклаву Біхач.

Після закінчення операції «Буря» 1-ша механізована гвардійська бригада брала участь у звільненні західної частини Боснії.

За офіційними даними через табори полонених пройшов 201 боєць бригади; поранено 1711 воїнів, з яких 27 залишилися повними інвалідами; загинуло на полях війни 367 «тигрів». Досі вважаються зниклими безвісти 6 військовослужбовців.

Повоєнний час

Після підписання Дейтонської угоди Хорватія почала скорочення чисельності своїх Збройних сил. Але на той час скорочення зачепило бригаду лише побіжно — вона й далі залишалася однією з найкращих і найефективніших частин армії.

У наступні роки бригада пережила кілька реформ відповідно до стандартів НАТО.

Особовий склад бригади неодноразово брав участь у міжнародних двосторонніх і багатосторонніх навчаннях. У 2000-х роках зведений підрозділ бригади став першим миротворчим контингентом Хорватії в Афганістані.

2007 року в рамках масштабної реформи Збройних сил бригада «Тигри» скорочена до батальйону, який увійшов до складу нової гвардійської механізованої бригади як 1-й механізований батальйон «Тигри» з дислокацією у місті Петрині. Основним засобом механізації батальйону стала бойова броньована машина Patria AMV фінської компанії Patria.

Автор: Володимир Криницький