Нарукавні знаки частин зв’язку Південного оперативного командування. Частина 1

Створення українських військових формувань і їхній розвиток викликали спроби розробки та впровадження спеціальної символіки для органів управління, видів Збройних Сил, родів військ, військових частин і установ.

До військової символіки належать прапори видів ЗС і родів військ, штандарти вищих посадових осіб армії і флоту, нарукавні й інші знаки. Протягом 1990-х років така символіка розроблялася і вдосконалювалася, триває цей процес і зараз. Наявність нині вже значного масиву предметів військової символіки зумовлює появу спеціальних військово-історичних досліджень цього напрямку.

За твердженням довідкової і теоретико-методологічної літератури, дослідження, об’єктом яких виступає військова символіка (у такому складі, що зазначений у попередньому абзаці), належать до сфери емблематики [1]. Одначе таке трактування завдань цієї спеціальної історичної дисципліни (СІД) не може задовольняти вчених з огляду на сучасний стан емблематики в світі. Існує СІД, яка вивчає нагороди й історію нагородної справи — фалеристика. Вексилологія досліджує прапори й штандарти. Геральдика (з якої виділилися названі дисципліни) має за об’єкт вивчення різні герби, у тому числі військові. Окремі елементи символіки (знаки розрізнення, кокарди) вивчаються у рамках уніформістики. Таким чином військова чи військово-історична емблематика має об’єктом вивчення емблеми видів Збройних Сил і родів військ (як наочні — для використання у вигляді плакатів тощо, так і призначені для носіння на форменому одязі) та нарукавні й подібні до них знаки, переважно нашивні. Останні в повсякденному житті мають кілька назв: шеврони, емблеми, нашивки тощо, однак в офіційних документах, зокрема Наказі Міністра оборони щодо правил носіння військової форми одягу, називаються нарукавними знаками [2].

Вивчення появи й розвитку нарукавних знаків — досить нове для України й не повністю оформлене як галузь наукової дисципліни. Достатньо сказати, що єдиним видавничим проектом, який висвітлює проблеми української військово-історичної емблематики, є Військово-історичний альманах Центрального музею Збройних Сил України. На сторінках видання протягом 2000–2007 років було опубліковано кілька досліджень цієї тематики. Матеріали були присвячені символіці Прикордонних військ України [3], нарукавним знакам ВМС [4] та ВПС [5] України. Найповнішим зібранням публікацій (зображень нарукавних знаків) залишається каталог «Військова символіка України. Нарукавні знаки (1992–1999)», виданий ЦМ ЗСУ в 1999 р. [6]. Проте навіть за вказаний період у каталозі опубліковано далеко не всі нарукавні знаки українських військових формувань, що свідчить про певну поспішність підготовки видання до виходу в світ. Продовження цієї без сумніву потрібної справи поки що немає.

Слід зазначити, що дослідження історичного розвитку української військової символіки новітнього часу поки що трохи передчасні, оскільки є лише перша генерація нарукавних знаків, які здебільшого розроблялися на порожньому місці, без урахування попереднього досвіду (через його відсутність). Можлива певна їхня схожість із символікою армії УНР, УГА, військових формувань українських націоналістів, використання мотивів нарукавних знаків радянської армії. Проте джерельна база таких досліджень дуже незначна, що не дає змоги робити повноцінні узагальнення.

Ця публікація покликана виконати ту саму функцію, що й перелічені вище роботи — поповнити джерельну базу української емблематики. Жоден із представлених нами нарукавних знаків не увійшов до згаданого каталогу, і таким чином ці зразки залишаються невідомими навіть для дуже вузького кола фахівців. Військові частини, на приналежність до яких вказували опубліковані символи, за часів свого існування були частинами зв’язку безпосереднього підпорядкування Південного оперативного командування (ПівдОК, колишній Одеський військовий округ). Це означає, що військові частини були окремими (не входили до організаційно-штатної структури з’єднання чи об’єднання), а командири цих частин підпорядковувалися начальнику управління зв’язку Південного ОК. Доля цих частин — 1615-го окремого навчального батальйону зв’язку, 2-го окремого полку зв’язку (лінійного) та 806-го окремого Уманського Гвардійського орденів Червоного Прапора та Богдана Хмельницького лінійно-вузлового полку зв’язку — досить типова для сучасної української реальності: протягом першої половини 2000-х років ці частини були розформовані «у зв’язку із реформуванням Збройних Сил України».

Зразок 1 — нарукавний знак 2 опз. Частина була створена 1 жовтня 1998 р. на базі розформованої 122-ї окремої бригади зв’язку. У цей час з’явився і нарукавний знак. Він являє собою фігурний щит з полем синього кольору, обрамлений червоним кантом. У центральному полі щита зображено Малий Державний Герб України на тлі стилізованого символу військ зв’язку України — перехрещених стріл і поштових ріжків, над яким на червоній стрічці розміщено скорочену назву частини. У верхній частині знака — напис «Війська зв’язку / України» двома рядками на стрічках синього й жовтого кольорів.

Зразок 1.

Слід зауважити, що тут допущено помилку, адже 2 опз організаційно входив до складу Південного ОК Сухопутних військ України, а не військ зв’язку. Поки що мені не вдалося встановити особу розробника цього нарукавного знака, тому неможливо визначити, з яких причин сталося таке непорозуміння.

Зразок 1 був розроблений для повсякденної та парадно-вихідної форми одягу, нашивався на рукав на відстані 12 см від плечового шва. Для польової і повсякденної камуфльованої форми одягу існував варіант нарукавного знака, виконаний на основі камуфльованої тканини. Кольори елементів нарукавного знака в такому варіанті змінювалися на оливковий та коричневий (можна порівняти із зразком 2), вишиті синтетичною ниткою або друковані ПВХ на тканині.

Нарукавний знак, представлений зразком 2, належав 806-му окремому Уманському гвардійському орденів Червоного Прапора та Богдана Хмельницького лінійно-вузловому полку зв’язку. 806 опз було сформовано у 2004–2005 роках на базі 120-ї окремої Уманської гвардійської орденів Червоного Прапора та Богдана Хмельницького бригади зв’язку. На початку 2006 р. до складу 806 опз увійшли залишки 2 опз, внаслідок чого полк із вузлового став лінійно-вузловим. Утворена військова частина успадкувала від 120 обрз почесні найменування і нагороди. Щоправда, це нічим їй не допомогло, оскільки вже до кінця 2006 р. вона також була розформована.

Зразок 2.

Нарукавний знак 806 опз містить зображення антени станції космічного зв’язку, символи військ зв’язку (схрещені стріли, а також емблему на окремому фігурному щиті) та напис двома рядками «полк зв’язку / Уманський», на окремому щитку — цифри «806». Представлений варіант розроблено для камуфльованої форми одягу. Щоденний варіант мав аналогічне зображення на червоному полі щита, обрамленого синьою смугою. Знак 806 опз — точна копія знака 120 обрз за винятком напису з назвою частини. Нарукавний знак 120 обрз існував лише в кольоровому варіанті (для повсякденної і парадно-вихідної форми одягу).

Зразок 3 — нарукавний знак 1615-го окремого навчального батальйону зв’язку. Місце дислокації частини від створення до розформування — селище Жовтень Біляївського району Одеської області. На червоному полі щита із закругленими кутами — зображення фігурної стрічки жовтого кольору із написом: «навчальний батальйон зв’язку», нижче — Малий Державний Герб України, під ним — розгорнута книга зі скороченою назвою частини. Під зображенням книги розміщена стрічка кольорів Державного Прапора України, видозмінена емблема військ зв’язку, нижче напис «ПівдОК». З боків книги розташовані блискавки, спрямовані вгору.

Як бачимо, характерною деталлю цього нарукавного знака (вона також розміщується на нарукавних знаках багатьох навчальних закладів і підрозділів ЗС України [7]) є розгорнута книга як символ навчального призначення частини.

Зразок 3.

Порівняння зовнішнього вигляду наведених зразків дає змогу дійти невтішного висновку: розробкою цих нарукавних знаків займалися випадкові люди без узгодженої концепції, оскільки жодних спільних рис знаки не мають. На нашу думку, символи 2 опз, 806 опз та 1615 онбз не відповідають своєму завданню: стилізовано інформувати про історію, бойове призначення, організаційну підпорядкованість частини. Більше того, наведені зразки свідчать про повну відсутність узгодженого керівництва процесом створення символіки військових частин, принаймні в рамках управління зв’язку ПівдОК. Адже за логікою однорідні елементи в підпорядкованих частинах одного органу військового управління мають бути створені за певною мірою єдиним, встановленим вищим штабом зразком, чого ми не бачимо.

Приведені в цьому повідомленні нарукавні знаки становлять лише першу частину запланованого циклу публікацій про символіку частин зв’язку Південного оперативного командування. Підготовка подальших розробок у цьому напрямку триває. У перспективі бачу своїм завданням продовжити публікацію важливих джерел військово-історичної емблематики — нарукавних знаків військових частин, що має допомогти в створенні широкої джерельної бази подібних досліджень і закласти фундамент для переходу до заснованих на аналізі та синтезі наукових праць.

Примітки:

1. Енциклопедія історії України. — Вид. 2-е. — Т. 3. — К., 2005. — С. 31; Похлебкин В.В. Международная символика и эмблематика. — М., 1989. — С. 7; Специальные исторические дисциплины. — К., 1992. — С. 67.

2. Наказ Міністра оборони України № 150 «Про введення в дію Правил носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України» від 12 червня 1995 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.vijsko.milua.org/biblioteka.htm; Правила носіння військової форми одягу військовослужбовцями Збройних Сил України. — К., 1995. — 144 с.; Указ Президента України № 594/2001 «Про символіку Державної Прикордонної служби України» від 7 серпня 2001 р. [Електронний ресурс] // Режим доступу : www.vijsko.milua.org/biblioteka.htm.

3. Символіка Прикордонних військ України // Військово-історичний альманах (далі — ВІА). — Ч. 4. — К., 2002.

4. В.К. Військово-морська символіка України в нарукавних знаках // ВІА. — Ч. 6. — К., 2003.

5. Царенко М. Символіка Військово-повітряних Сил України // ВІА. — Ч. 1. — К., 2000.

6. Військова символіка України. Нарукавні знаки (1992–1999). — К., 1999.

7. Царенко М. Вказ. праця. — С. 125.

Автор: Володимир Бузейчук

Джерело: Новик: Труды по военной истории. — Вып. 2. — Одесса, 2010. — С. 215–219.